Комплекс виробничих млинів у селі Городищі-Пустоварівському на Київщині – один з найцікавіших промислових об’єктів в Україні. Млини мають статус пам'яток архітектури та науки і техніки місцевого значення.
Перший млин на цій території побудувала ще графиня Марія Браницька у 1880-х роках. Однак до наших днів зберігся інший, старший млин, який звів поміщик Казимир Подгорський. Це цілком авторська, унікальна споруда інженера Костянтина Тарасова. Головна його цінність у тому, що від моменту його зведення і до наших днів характер виробництва залишився майже незмінним.
За технологічною класифікацією, млин в Городищі-Пустоварівському належить до паро-водяних млинів, тобто млині змішаного типу, що мали змогу виробляти борошно, використовуючи не лише традиційну енергію води, але й пари.
Головна особливість історичного об’єкта – збереження майже повністю автентичного технологічного циклу. До того ж, на місці залишилася переважна більшість історичних машин та механізмів. Тільки у повоєнні роки, на початку 1960-х, було змінено джерело енергії — із водяного турбогенератора на стаціонарне електричне живлення.
Поділитись у Facebook
Поділитись у X
Відгуки
Великий комплекс будівель водяного млина в селі Городище-Пустоварівське - унікальний пам'ятник промислової архітектури. Споруджений у другій пол. XIX ст. поміщиком І. Підгірських, якому належав Городище-Пустоварівський цукровий завод. Комплекс складається з двох будівель, розділених дамбою через річку Рось. На правому березі знаходиться триповерховий будинок, який в даний час частково зруйновано (частина його обладнана під житловий будинок). На лівому березі - велике чотириповерхова будівля, що збереглася в хорошому стані. Воно досі використовується за призначенням - це діючий млин (правда, зараз електричний ) з робочим обладнанням столітньої давності. Мальовничу картину доповнюють виступи граніту по берегах річки і металевий підвісний міст
Дуже цікаве атмосферне місце. Чудова локація для фото Шкода що надбання спадщини нікого не цікавить
Цікаве місце! Особливо для любителів фотографії.
Шкода, що в нашій країні історичне надбання майже нікого не цікавить.