История Гамалеевского или, как его еще называют, Харалампиевского монастыря в Сумской области началась в начале 18 века с создания вокруг деревянной церкви Св. Харалампа женского скита Харалампиева Пустынка.
В 1713 году, когда село перешло к Скоропадским, супруга гетмана Анастасия превратила скит в полноценный монастырь. Он предполагался как семейная святыня, поэтому Иван Скоропадский объявил себя покровителем и выделил деньги на строительство каменного храма по образцу Спасо-Преображенского монастыря в Новгород-Северском.
Монастырский комплекс состоял из собора Рождества Богородицы, Харалампеевской теплой церкви, корпусов келий, стен с башнями и гетманских покоев. В последних иногда жила семья гетмана, а после смерти Ивана Скоропадского его жена периодически устраивала там приемы для шляхтичей.
Считается, что храм Рождества Богородицы имел один из лучших барочных иконостасов, украшенный гетманскими гербами. Харалампеевская церковь стала усыпальницей семьи Скоропадских. После смерти гетманши Анастасии монастырь согласно ее завещанию превратили в мужской.
После пожара в конце XVIII века храм почти 30 лет не функционировал. Возобновил деятельность снова он уже как женский монастырь. Большинство сооружений ансамбля было реконструировано. В начале 20 века монастырь получил подарок от имперской семьи Романовых — огромный колокол весом в 320 кг, который, к сожалению, при советской власти был уничтожен.
В 1924 году Гамалеевский комплекс закрыли, а впоследствии его стали использовать для разных хозяйственных нужд. Монастырю то предоставляли, то забирали статус памятки. В 1962 году постройку передали Шосткинской исправительной колонии. Только в 2011 году часть зданий комплекса перешла к УПЦ МП, а некоторые до сих пор используют как цеха.
Поделиться в Facebook
Поделиться в X
Отзывы
Шкода що терреторіі закрита
Історичне місце. Усипальниця Скоропадських. Жіночий монастир.
Історія монастиря пов'язана з діяльністю козацької еліти часів занепаду Гетманщини після Полтавської катастрофи 1709 р. 1702 — коштом воронізького сотника (згодом генерального осавула) Антона Андрійовича Гамалії в слободі Гамаліївка спорудили дерев'яну церкву Св. Харалампа. Біля неї виник жіночий скит Харалампієва Пустинка. Після 1709 року Гамаліївка перейшла від репресованих Гамалій до Скоропадських. 1713 — заходами гетьманши Насті Скоропадської скит перетворено на повноцінний жіночий монастир з відповідними правами, затвердженими гетьманським універсалом від 1 грудня. 1714 — гетьман Іван Скоропадський оголосив себе титарем, тобто покровителем монастиря. Його коштом почалося кам'яне будівництво, якому гетьман надавав велике значення, бо монастир мав стати фамільною святинею Скоропадських. Зразком був Спасо-Преображенский монастир в Новгороді-Сіверському. На терені монастиря були споруджені гетьманські будинки, де іноді жив сам І.Скоропадський з родиною, а після його смерті – вдова Анастасія, яка навіть влаштовувала тут бали для українського шляхетства. До монастирського ансамблю належали шестиколонний собор Різдва Богородиці (1714—1735), Харалампіївська тепла церква (1714), корпуси келій (1714—1834), оборонні мури з 4 наріжними й 3 середстінними надбрамними вежами. Ансамбль Гамаліївського монастиря не має аналогів в архітектурній спадщині України. Центральний храм Різдва Богородиці поєднував у собі дві системи: ззовні - український хрещатий 5-банний храм, за планом - візантійська хрестово-купольна структура. В інтер'єрі був 7-ярусний іконостас, прикрашений гербами Скоропадських. Вважають, що то був один із найкращих українських барокових іконостасів (автор — чернігівський іконописець Яким Глинський). У храмі Різдва Богородиці були також два фундаторські портрети подружжя Скоропадських того ж авторства. У XIX сторіччі портрети перенесли до настоятельських покоїв, нині вони – в Сумському художньому музеї. Гетьман Скоропадський помер 1722 року, не встигнувши завершити будову всіх монастирських споруд. Його поховали в склепі Харалампіївської церкви, яку на той час уже освятили. У стіну церкви вмурована білокам'яна різьблена плита з написом: «Здћ опочиваетъ тћломъ рабъ Божій Іоаннъ Скоропадскій войскъ запорожскихъ гетманъ, сей обители фундаторъ, преставися в Глуховћ року 1722 мћсяця іюля третього дня». План і фасад Гамаліївського монастиря кінця 18 ст. (репродукція зображення з Глухівського краєзнавчого музею) Анастасія Скоропадська померла 1729 року і була похована поряд із чоловіком. Її могила позначена такою ж різьбленою плитою. 1733 року поруч із батьками поховали доньку Скоропадських, Уляну. 1885 року в Харалампіївській церкві поховали Петра Івановича Скоропадського — батька останнього гетьмана Павла Скоропадського. У заповіті гетьманша Анастасія Скоропадська розпорядилася перетворити монастир із жіночого на чоловічій, що і було виконано 1733 року. Сюди перевели ченців з Мутинського монастиря (біля Кролевця). Першим ігуменом став Герман Конашевич (Кононович). Він завершив будівництво всіх кам'яних споруд, зокрема фортифікаційних. 5 жовтня 1738 — пожежа завдала великого збитку монастирю (цьому посприяла наявність у монастирі понад 40 діжок із легко займистою горілкою). 1737 — монастир очолив архимандрит Софроній, колишній ректор Московської академії. 1741 року він відвідав Петербург, де подав скаргу на дії козацької старшини, яка відбирала у монастиря земельні володіння (наприклад, гетьман Данило Апостол віддав російському генералу Штофельну монастирські села Мутин і Камінь). Імператриця Єлизавета Петрівна своєю грамотою від 6 липня 1743 повернула монастирю його володіння. 1786 — Гамаліївський монастир разом із рештою українських монастирів наказом Катерини II урівняно в правах із російськими (тобто у нього конфісковано землі, а натомість держава виділили кошти на його утримання - 1511 крб 90 коп. на рік - як для монастиря II класу).
Могили Івана Скоропадського і його дружини знаходяться під підлогою алтарної зони трапезної, вихід справа з церковної зали, яка знаходиться ліворуч від основного храму монастиря.
Усипальниця роду Скоропадських. Колонію нарешті розформували